Соціальна практика настільних ігор в умовах вимушеної ізоляції

Анотація

Статтю присвячено соціологічному аналізу настільних ігор, в межах якого вони розглядаються як специфічна комплексна поліфункціональна соціальна практика в  умовах вимушеної ізоляції (на прикладі пандемії COVID-19 та повномасштабного російського вторгнення в Україну). Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі настільних ігор у сучасних формах дозвілля, комунікації та соціальної взаємодії, а також недостатньою їх соціологічною концептуалізацією в українському науковому полі. Теоретико-методологічну основу роботи становлять підходи Й. Гейзинги, Р. Кайюа, П. Йонне, П. Бурд’є та Е. Гідденса, що дозволяють розглядати гру як культурний феномен і водночас як структуровану соціальну практику. На підставі узагальнення теоретичних підходів у статті запропоновано авторську типологію настільних ігор, побудовану на співвідношенні агонального та інших ігрових принципів. Емпіричну базу становить пілотне онлайн-опитування 150 респондентів в Україні, спрямоване на виявлення особливостей залученості до настільних ігор, їхніх соціальних функцій та змін у практиках у різні періоди вимушеної ізоляції. Отримані результати свідчать про посилення ролі настільних ігор як інструменту соціалізації, підтримки комунікації та ескапізму, особливо в умовах кризових соціальних трансформацій. Зроблено висновок про те, що настільні ігри в сучасному українському суспільстві виступають динамічною соціальною практикою, яка поєднує дозвіллєві, комунікативні та ідентифікаційні функції, а їхня роль суттєво зростає в умовах соціальної напруги та вимушеної ізоляції.